День Нобеля - це щорічне вручення Нобелівської премії, яке проходить 10 грудня в Стокгольмі.
Нобелівські премії присуджуються згідно із заповітом Альфреда Нобеля, складеному 27 листопада 1895 року і передбачав виділення капіталу на присудження премій у п'яти напрямах: фізиці, хімії, фізіології і медицині, літературі і внеску в справу миру в усьому світі.
Альфред Бернхард Нобель (1833-1896), шведський інженер, винахідник і промисловець. До кінця життя Нобель займався благодійністю, допомагав молодим людям, які, як і він сам колись, намагалися пробити собі дорогу. Перед смертю він заповів майже весь свій статок фонду, який повинен був щорічно відраховувати певні суми на премії для осіб, діяльність яких принесла людству найбільшу користь. Помер Нобель у Сан-Ремо (Італія) 10 грудня 1896 року.
Після виконання всіх формальностей ідея Нобеля стала реальністю: 29 червня 1900 року статут фонду було затверджено Шведським парламентом. Фонд Нобеля — приватна, незалежна, неурядова організація з початковим капіталом 31 млн шведських крон.
Премії присвоюються не Фондом Нобеля, а спеціальними Нобелівськими комітетами з кожного напряму, що складаються кожний з п'яти чоловік, при цьому комітети з фізики, хімії, економіки вибирає Шведська королівська академія наук, з фізіології і медицини — Королівський Каролінський медико-хірургічний інститут у Стокгольмі, за премії світу — норвезький парламент (Стортинг), а з літератури — Шведська академія в Стокгольмі.
Правом висунення кандидатур володіють тільки окремі особи, а не установи (крім премій миру). Премії (крім премій миру) можуть присуджуватися тільки один раз (втім, в історії присудження Нобелівської премії зустрічалися винятки з цього правила). Численні експерти оцінюють внесок претендента на премію. Процедури рішення за вказаними п'ятьма напрямками різні. Пропозиції на поточний рік надходять до 1 лютого, а в жовтні приймаються остаточні рішення, про які повідомляється на спеціальній прес-конференції в Стокгольмі.
Церемонія вручення премій відбувається 10 грудня в Копенгагені і Осло. Премії з фізики, хімії, фізіології і медицини, літератури й економіки вручає в Копенгагені в Концертному залі король Швеції, Нобелівська премія миру вручається головою Норвезького нобелівського комітету в Осло у присутності короля Норвегії і членів королівської сім'ї.
Премія включає золоту медаль, диплом та грошову винагороду. Лауреати представляють Нобелівські лекції, які публікуються в спеціальному виданні “Нобелівські лауреати”.
Нобелівські премії користуються міжнародним визнанням як найпочесніша громадянська відзнака.
На території сучасної України народилися
шестеро майбутніх Нобелівських лауреатів. Ісидор Рабі, Семен Кузнець та Менахем Бегін народилися на українській етнічній території.
Ілля Ілліч Мечников (1845—1916) — мікробіолог, ембріолог, зоолог та імунолог україно-єврейсько-молдавського походження. Народився у с. Іванівка-Панасівка Куп'янського повіту на Харківщині, нині с. Мечникове. Емігрував до Франції через переслідування імперської влади за українофільські настрої. 1908 року Іллі Мечникову разом із німецьким ученим Паулем Ерліхом було присуджено Нобелівську премію —
«за праці з імунітету».
Ісидор Рабі (1898—1988) — американський вчений-фізик, що народився на Лемківщині, у місті Риманеві (тепер — Польща). Одержав Нобелівську премію 1944 року
«за резонансний метод вимірювання магнітних властивостей атомних ядер».
Зельман Абрахам Ваксман (1888—1973) — американський вчений, вихідець із с. Нова Прилука Липовецького повіту Київської губернії (тепер Вінницька область). Нобелівська премія 1952 року в галузі фізіології та медицини —
«за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».
Шмуель Йосиф Халеві Аґнон (справжнє прізвище Чачкес) (1888—1970) — народився у місті Бучачі на Тернопільщині, у заможній і освіченій єврейській родині. За два найвідоміші романи — «Весільний балдахін» і «Нічний гість» — 1966 року йому було присуджено Нобелівську премію в галузі літератури (разом із Неллі Закс) —
«за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу».
Семен Кузнець (1901—1985) — виходець із Пінська, що до 1922 року входив до складу України. За національністю навпіл українець. Навчався у Харкові. 1971 року
«за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого розуміння як економічної та соціальної структур, так і процесу розвитку» Саймону Кузнецю було присуджено Нобелівську премію з економіки.
Менахем Вульфович Бегін (1913—1992) — 7-й прем'єр-міністр Ізраїлю (від червня 1977 до 1983), лауреат
Нобелівської премії миру 1978. Народився в сім'ї секретаря єврейської громади у Бересті (українська етнічна територія, нині на території Білорусі).
Роалд Гоффман (* 1937) — народився в Золочеві в родині випускника Львівської політехніки інженера Гілеля та вчительки Клари Сафран. Лауреат Нобелівської премії 1981 року
«за розробку теорії протікання хімічних реакцій», що значно розширює можливості для планування хімічних експериментів. Саме йому належать слова «Україно, обітована земле мого серця!»
Георгій Харпак (Жорж Шарпак) (1924—2010) — французький фізик, родом із Дубровиці на Рівненщині (народився в єврейській родині). Його вважають одним із найталановитіших учених-експериментаторів. Лауреат Нобелівської премії з фізики 1992 року за
«винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери».
Світлана Алексієвич (* 1948) — білоруська російськомовна письменниця, народилась у Станіславі в сім'ї білоруса та українки. Лауреатка Нобелівської премії з літератури 2015 року за
«за поліфонічні тексти, що є монументом страждання і хоробрості в наш час».
Також відомі імена письменників з України, кого висували на здобуття Нобелівської премії, але з різних причин вони її не були удостоєні.
Це : Іван Франко, Улас Самчук, Павло Тичина, Микола Бажан, Василь Стус, Олесь Гончар.
Нобелівську премію з літератури у 2017 році отримав британський письменник Кадзуо Ішіґуро, "який у своїх повістях потужної емоційної сили відкриває безодню під нашим ілюзорним відчуттям зв'язку зі світом".
Кадзуо Ішіґуро 62 роки. Він народився у Нагасакі (Японія) у родині океанографа.
У 1960 році родина Кадзуо емігрувала до Гілфорда, Суррей, де його батько почав проводити дослідження у Національному інституті океанографії.
Літературна кар'єра Кадзуо Ішіґуро почалася у 1981 році після публікації трьох оповідань в антології "Introduction 7: Stories by New Writers".
У 1983 році його назвали одним із "Найкращих молодих бритаських письменників".
Ішіґуро нагороджений премією Віттбред за роман "Художник хиткого світу" і Букерівською премією за "Залишок дня".
Тексти "Коли ми були сиротами" і "Не відпускай мене" також номінувалися на Букерівську премію.
Повість Ішіґуро "Не відпускай мене", видану у 2005-му році екранізували. Крім того, у 2016-му вийшов її український переклад, зроблений письменницею Софією Андрухович.
Ішіґуро також написав у співавторстві 4 пісні для джазової співачки Стейсі Кент під час запису альбому "Breakfast on the Morning Tram" 2007 року.
Зараз письменник живе у Лондоні з дружиною та дочкою.
В цілому із 1901 року лауреатів визначали 109 разів. Під час Другої світової та у повоєнні роки премії не присуджували, йдеться
на сайті премії.
У Нобелівському комітеті підрахували, що середній вік власника "Нобеля" з літератури – 65 років.
Наймолодшим лауреатом у 1907 році став Редьярд Кіплінг за "Книгу джунглів". Йому на момент присудження відзнаки виповнився 41 рік.
Найстаршою письменницею, яка має Нобелівську премію з літератури є Доріс Лессінг (88 років).
За всю історію вручення "Нобеля" з літератури, відзнаку отримали 14 жінок.
Пропонуємо віртуальну виставку літератури Нобелівських лауреатів "Визнані світом"з фонду
НБ ЧНТУ.
